Сайт вчителя історії Оксани Грибан 

В нашій школі проводяться традиційні творчі проекти, один з яких - колективна творча справа класу (КТС), де учні кожного класу старшої школи презентують свою діяльність над обраною темою. Цього року для учнів 5-Б класу такого роду творча робота була дебютною, адже діти щойно перейшли до старшої школи. Тема КТС доволі обширна - "І чужого не цураємось, і свого научаємось". Класним колективом було прийнято рішення приурочити презентацію відкритого заходу до Дня пам'яті жертв голодомору та репресій. 

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди.

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.

Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.

Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу–великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію.

Не даремно для творчого проекту ми обрали тему голодомору 1932-1933 років. Все пізнається у порівнянні! Для того щоб ми цінували те, що маємо, ми маємо знати як може бути погано. Ми не маємо морального права забути ці роки. І доки серед нас ще живуть свідки тих страшних років, ми повинні черпати якомога більше інформації, щоб передати її наступним поколінням.

Голод 1932-33 рр. це не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор.  Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-1933 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Ти кажеш, не було голодомору?

 І не було голодного села?

 А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хтож села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах… 

А кажеш – не було голодомору!

(автор - Дмитро Білоус)