Сайт вчителя історії Оксани Грибан 

Минуле Придніпровського краю характеризується строкатістю і постійною зміною культур, народів, різноманіттям життя, насиченістю подій, доленосними, іноді карколомними, перетвореннями. 
Витоки історії краю сягають у добу середнього палеоліту. 150-40 тисяч років тому, як свідчать археологічні пам’ятки, зафіксовані й досліджені на території Дніпропетровської області, розпочалось заселення краю. Долини річки Дніпра та її приток здавна привертали увагу людини. Відомо біля 80 місць – стоянки та поселення в межах Верхньодніпровського, Дніпропетровського, Солонянського, Синельниківського, Павлоградського, Петропавлівського районів, де були знайдені кремінні знаряддя праці давніх мисливців і збирачів. 

Зі зміною природних умов, розвитком самої людини прискорюються і процеси залюднення придніпровських степових просторів, зміни культур і народів, що заселяють край в добу мезоліту, неоліту, міді та бронзи, залізного віку. Етнічний склад населення краю був далеко неоднорідним, послідовно змінюючи один одного, через придніпровські степи неначе коридором пройшли народи сурсько-дніпровської, середньо-стогівської, дніпро-донецької культур, індо-арійські племена, скотарі та землероби ямної, катакомбної, зрубної культур, кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, анти, хозари, слов’яни, печеніги, половці. Всі вони залишили в краї свідоцтва своєї культури: повсякденного життя, занять, вірувань, мистецтва. 

Зокрема, племена скіфів прийшли в степові райони Дніпропетровщини у VІІІ ст. до н.е. зі сходу. Саме з ними пов'язане виникнення першого державного утворення на території сучасної України — Великої Скіфії. На півдні Дніпропетровської області існувало легендарне кладовище скіфських царів, священне місце - так званий Герос, із всесвітньо відомими курганами Чортомлик, Солоха, Товста могила, які були своєрідними “пірамідами степів”. У похованнях цих курганів обов'язково була присутня зброя (списи, мечі, луки, стріли, бойові пояси), панцирний обладунок, дорогоцінні вироби античних і скіфських майстрів, посуд, прикраси. До кращих зразків скіфського мистецтва належать золоті піхви меча, вази з електрового сплаву, підвіски й діадеми й знаменита золота пектораль — шийна прикраса скіфського царя.

Понад 11 тисяч пам’яток археології: стоянок, поселень, курганів, поховань, святилищ, а також майже 60 тисяч археологічних знахідок (зброя, знаряддя праці, керамічні вироби, прикраси, культові речі, кам'яна монументальна та дрібна пластика тощо), які зберігаються в музеях області, є яскравими пам'ятками давньої історії Дніпропетровщини, джерелами, що допомагають реконструювати минуле краю.

Наступний етап в історії краю пов’язаний з запорозьким козацтвом. Неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, яке б так глибоко і різнопланово впливало на історичну долю всього українського народу, як українське козацтво.

Історія козацтва багатогранна, як і саме його життя. Козацтво – це і суспільний стан з особливим способом життя, і самобутнє військове формування з тільки йому притаманним плетивом дипломатичних відносин з близькими і далекими сусідами. Козацтво було неповторною моделлю суспільного розвитку з оригінальним соціально-політичним устроєм, етнічними і правовими нормами та інститутами, культурою, фольклором. Козацтво – це надзвичайно широкий у своїх вимірах і різноманітний у проявах світ – манливий і загадковий. Він завжди притягував до себе небайдужих і творчих людей. Історію українського козацтва вивчало багато поколінь вітчизняних і зарубіжних учених. Героїка козацького минулого надихала українських та іноземних письменників, художників, композиторів і кінематографістів. Це – сотні авторів, тисячі наукових досліджень і художніх творів, величезний обсяг інформації. Достатньо назвати Д.І.Яворницького, його “Історія запорізького козацтва” складає 3 томи, крім того він присвятив цьому питанню ще не один десяток праць.

На території Дніпропетровської області знаходилось п’ять із восьми існуючих у ХVІ-ХVІІІст. Запорозьких Січей. А саме:

1. 1540 - 1592 рр. - Томаківська Січ (нині Нікопольський район) - частина міста Марганця, названа "острів”. Oстрів Томаківка - при впадінні р.Томаківка в р. Дніпро - майже затоплена водами Каховського водосховища;

2. 1592-1633 рр. - Базавлуцька Січ (Нікопольський район Дніпропетровської обл.) - біля села Капулівка, затоплена водами Каховського водосховища;ї

3. 1638-1652 рр. - Микитинська Січ (м.Нікополь) - на вулиці Микитинській на місці розташування Січі встановлено меморіальну плиту, на якій є надпис: «На цій місцевості знаходилась Запорізька (Микитинська) Січ. У І648 р. в цій Січі запорозькі козаки обрали Богдана Хмельницького Гетьманом України»;

4. 1652-І709 рр. - Чортомлицька (Стара) Січ - Нікопольський район Дніпропетровської області - частина затоплена водами Каховського водосховища, решта, де було запорозьке кладовище - нині с. Капулівка, де знаходиться могила І. Сірка;

5. 1734-1775 рр. - Підпільнянська (Нова) Січ (нині Нікопольський район Дніпропетровської області).

Християнська козацька республіка, як невипадково називають Запорозьку Січ, дала Україні таких непересічних особистостей, як: Іван Сірко, Петро Калнишевський, чиї життя і діяльність тісно пов’язані з історією краю.

Велику роль козацтво відіграло в процесі заселення Південної України. 3 часів виникнення козацтва, козаки не тільки вели війни проти загарбників, не тільки витісняли кочівників, але й освоювали безкрайні степи України. У ХVП ст. землі Війська Запорізького займали простори від Сіверського Дінця до Одещини, від Черкащини й Полтавщини, аж до берегів Чорного та Азовського морів. Козаки заснували Кодак, Томаківку, Петриківку, Микитин Ріг (Ніко­поль), Таромське (Таранський Ріг), Кривий Ріг, Мишурин Ріг.

Знищення Запорозької Січі Катериною ІІ в 1775 р., послідуюче приєднання Російської імперією південних земель, інтенсивна політика царату щодо їх економічного розвитку, залюднення краю та адміністративно-територіальних перетворень у Придніпров’ї, утворення намісництв, губерній, повітів тощо, - так можна охарактеризувати наступний етап історії краю 

Кінець ХVIII ст. пов’язаний з досить інтенсивним заселенням краю іноземними колоністами (німці, голландці, євреї, поляки, молдавани, греки, болгари), російськими селянами. В цей час розбудовуються вже існуючи та засновуються нові поселення: міста, містечка, слободи, села. Серед них: Катеринослав, Новомосковськ, Верхньодніпровськ, Павлоград, Кривий Ріг, Кам’янське та інш. Місто Катеринослав створювалось як південна столиця Російської імперії, і повинно було забудовуватись величними спорудами на зразок “грецьких пропілей”. Його заснування пов’язане з ім’ям всесильного катерининського фаворита Григорія Потьомкіна. В цей час розпочали своє кар’єрне зростання вельможі на зразок В.Черткова, І.Синельникова, які служили катеринославськими губернаторами.

Територія краю в 1783 увійшла в Катеринославське намісництво, а пізніше, в 1802 р., в Катеринославську губернію. Активну участь у цих процесах беруть колишні запорозькі козаки, люди, чий родовід пов’язаний з козацтвом: Родзянки, Алексєєви, Миклашевські, Малами.

На початку Х1Х ст. Катеринославська губернія посідала третє місце в Росії по товарообігу на численних ярмарках, які проходили в губернії.

Протягом ХІХ ст., особливо у 1870-1900 рр., губернія перетворюється на потужний промисловий регіон. Катерининська залізниця, побудована на території краю завдяки зусиллям багатьох місцевих діячів-підприємців, зокрема Олександра Миколайовича Поля, з’єднала залізорудне Криворіжжя з Донецьким вугільним регіоном, що сприяло розвитку металургійної, металообробної, машинобудівної промисловості на Катеринославщині. Якщо у 1825 р. на Катеринославщині було 38 підприємств, в 1832 - 54, в 1854 - 120 , в 1861 – 288, то після реформи 1861 р. губернія перетворилася в промисловий центр півдня Російської імперії. Катеринослав називали “Новим Манчестером”. Починаючи з 1897 року цей регіон перегнав Урал і вийшов на перше місце в імперії по видобутку корисних копалин. 

Промисловість краю розвивалась значною мірою за рахунок іноземних фінансових інвестицій. Разом з російськими, французькі, голландські, німецькі комерсанти і підприємці робили вагомі внески у гірничодобувну, металургійну, металообробну, машинобудівну, хімічну галузі, у розвиток банківської сфери, зв'язку та транспорту Катеринославщини. 

Особливо швидко зростав Криворізький залізорудний район. Якщо в 1890 р. тут добули 19 млн. пудів руди, то в 1908 р. - уже 222,5 млн. Нечуваними темпами зростала кількість населення. Якщо в 1884 р. у губернії проживало 1400 тис. чол., то в 1901 р. - 2800 тис. чол. На початку ХХ ст. Катеринославська губернія посідала перше місце в Україні по концентрації виробництва. На 1 січня 1900 року тут діяло 8 металургійних заводів-гігантів.

Після революції та закінчення громадянської війни перед владою відразу ж постало питання удосконалення старого адміністративно-територіального устрою, а також численних перейменувань міст та сіл, вулиць та площ, заводів та різних установ. Перші зміни на теренах Катеринославщини відбулися ще в 1919 р., коли була створена Донецька губернія з трьох повітів Катеринославської губернії. У 1920 р. при створенні Олександрівської губернії (в 1921 р. перейменована на Запорізьку) Катеринославщина втратила Олександрівський повіт. Кардинальна адміністративно-територіальна реформа 1922 – 1925 рр. остаточно знищила старий устрій – замість повітів та волостей з'явилися округи та райони, а в 1925 р. ліквідовано губернії. На місці Катеринославської губернії залишилось 7 округів, серед яких Криворізький, Катеринославський та Павлоградський. Останні два у 1926 р. були об’єднані в один - Дніпропетровський (в липні 1926 р. Катеринослав було перейменовано на честь голови ВУЦВК Григорія Івановича Петровського). У 1919 — 1926 рр. відбулись майже усі основні перейменування на честь діячів партії і радянського уряду.

Створенню областей, в тому числі і Дніпропетровської 27 лютого 1932 р., передував ще один експеримент в адміністративно-територіальному поділі – в 1930 р. ліквідовано округи, а райони безпосередньо підпорядковувались центру. Ця система спричинила невідповідність між управлінням регіонами та соціально-економічним розвитком і стала основною причиною переходу до обласної моделі устрою. На момент створення в 1932 р. Дніпропетровська область складалась з 50 районів та 4 міст – Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кам’янське (з 1936 р. Дніпродзержинськ) та Кривий Ріг, з населенням 4 032 200 чол. Пізніше, в 1938 і 1939 рр, частина її території ввійшла до складу знову утворених Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської областей, і Дніпропетровська область отримала сучасні кордони.

В роки Великої Вітчизняної війни, не дивлячись на жорстокі бої на підступах до Дніпропетровська, спротив, який чинили війська Резервної армії, потім 6-ї армії, героїчно захищаючи міста та села, з серпня 1941 р. до березня 1944 р. область була в окупації німецько-фашистськими загарбниками. На окупованій території діяли підпільні організації та партизанські загони, знищуючи людську силу та техніку ворога. Під час фашистського окупаційного режиму у Дніпропетровській області було знищено понад 78.118 осіб цивільного населення та 37.185 військовополонених. Насильницьке вивезення на роботу до Німеччини в краї отримало величезні масштаби. Всього було вивезено 176.303 осіб. Протягом героїчного форсування Дніпра, осінньо-зимового наступу військ 2-го та 3-го Українських фронтів в 1943 та 1944 рр., у важких боях Дніпропетровщина була визволена від ворога і почала відновлювати зруйноване війною господарство.

Протягом 1940-1980-х рр. Дніпропетровщина перетворилась на один з найпотужніших промислових і сільськогосподарських регіонів України. Гірничодобувна, металургійна, металообробна, машинобудівна, хімічна та інші галузі промисловості Дніпропетровщини у багатьох напрямках досягли провідного рівня в колишньому СРСР.

У 1940-1970-х рр. в Дніпропетровську і області склався військово-промисловий ракетно-космічний центр на базі заводу “Південмаш» і КБ “Південне”. У 2014 р. виповнюється 60 років від дня заслування машинобудівного заводу і 50 років конструкторському бюро, де зосереджені провідні вчені, висококласні проектанти, інженери, конструктори, виробничники, які вирішували найскладніші питання, створювали й впроваджували новітні технології, визначаючи світовий рівень багатьох напрямів і досягнень у ракетно-космічній науці і техніці. 

Добре відомо, що Дніпропетровщина з повним правом вважається “кузнею кадрів”. Окремі періоди цілої країни були названі “дніпропетровськими”, “брежнєвськими”. Далеко за межами України відомі імена Д.І.Яворницького – видатного українського вченого, історика, археолога, фундатора Дніпропетровського історичного музею; А.С. Синявського – директора Катеринославського комерційного училища, відомого діяча освіти, науки, громадського життя; М.В. Родзянки – предводителя Катеринославського дворянства, члена Державної Думи Росії; О.А. Ган – першої російської жінки романістки; О.П. Блаватської – засновниці всесвітнього теософського товариства, письменниці; П.П.Ширшова – Героя Радянського Союзу, полярника, океанографа; І.І. Гвая – конструктора реактивних мінометів “Катюша”; Ж.Я. Котіна – конструктора важких танків; Л.В.Пісаржевського – вченого хіміка; Стародубова К.Ф. - академіка, вченого-металурга; О.Л. Красносельського – архітектора, поета; І.М. Труби – освітянина, громадського діяча; Т.Я. Пати – засновниці школи петриківського народного розпису; В.П. Петрова (Домонтовича) – письменника, вченого, громадського діяча; В.П. Підмогильного – видатного українського письменника; О.Ф.Федорова – двічі Героя Радянського Союзу, командира партизанських з’єднань; В.О.Судця – Героя Радянського Союзу, маршала авіації; М.К.Янгеля – двічі Героя Соціалістичної Праці, видатного конструктора ракетної техніки; Л.І.Брежнєва – генерального секретаря ЦК КПРС; В.В.Щербицького – першого секретаря ЦК Компартії України; О.Т. Гончара – Героя України, видатного письменника; Л.Б. Когана – педагога, видатного скрипаля, лауреата Ленінської премії; Вадима Сідура – всесвітньо відомого скульптора, та багатьох інших наших земляків, тих, хто народився, жив і працював на Дніпропетровщині.