Територія сучасного Дніпродзержинська розташована в одній з п`яти зон України, заселених ще в кам`яному столітті - за 100-40 тисяч років до нашої ери. Про це свідчить знайдена при археологічних розкопках Романковськая ранньопалеолітична стоянка мисливців, яка є однією з найбільших стародавніх в Придніпров`ї.
За часів Київської Русі тут проходив важливий торговий шлях "з варягів у греки".
Вирішальна роль у заселенні земель Придніпров`я належить запорізьким козакам. Їх зимівники розташовувалися в місцях промислів - вздовж води, на островах, в урочищах, де водилося вдосталь звірів і риби. Один з таких зимівників поступово перетворився в село Кам`янське, перша письмова згадка про який датується 1750 роком. За версією академіка Д.І.Яворницького "село Кам`янське має назву через скелі, які розкидані біля берега Дніпра, і розташовується навпроти великого острова на середині Дніпра, Слюсарева".
Очевидно, з таких же козацьких зимівників виникли села Карнаухівка (1737р.), Тритузне (1740р.), Романково, в якому перша церква була побудована в 1740 році . Села входили в Кодацьку паланку Війська Запорізького Низового, одну з восьми територіально-адміністративних одиниць Нової Січі (1734-1775 рр..). Вони поповнювалися за рахунок прийшлих, втікачів з польських і російських земель.
Прискорений розвиток села почалося в другій половині XІ сторіччя. Якщо в 1781 році населення Кам`янського нараховувало 840, то в 1859 -2926 душ. Після скасування кріпосного права посилюється товарний характер господарства. В селі з`являються кузні, магазини, млини (в 1887 році їх нараховувалося 17). Починається розробка кар`єрів з видобутку граніту. У 1884 році на північно-західній околиці Кам`янського був побудований завод з виробництва шпал Катерининської залізниці. Біля нього виникла станція Тритузна, яка з`єднувалася колією зі станцією Запоріжжя-Кам`янське (зараз станція Баглей), розташованої на центральній магістралі.
Зручне географічне розташування Кам`янського привернуло до нього увагу іноземних підприємств. У 1887 році Південне-Російське Дніпровське Металургійне Товариство, акціонерами якого були бельгійські, польські та французькі підприємці, на купленій у сільського товариства землі почали будувати металургійний завод, і вже 2 березня 1889 року була побудована перша доменна піч. Напередодні першої світової війни завод став найбільшим металургійним підприємством Росії і випускав 13-14% чавуну, сталі і прокату загальноросійського виробництва.
Одночасно з будівництвом заводу почалася і забудова під житло розташованої поблизу території - робочого села, так званої Нижньої Колонії і поселення для заводської адміністрації та міської інтелігенції Верхньої Колонії. Ця місцевість являла собою дві тераси, розділені більш-менш крутими схилами. Крім цього, на початку XX століття на карті з`явилися такі райони, як Нові плани і Піски. Забудова заводського селища проводилася за ініціативи та найактивнішої участі директора-розпорядника заводу Г.Г.Ясюковича, який доклав чимало зусиль до появи в ньому ряду будівель. Вони і до цього часу прикрашають місто. Робоче селище, на відміну від самого села Кам`янського, яке підпорядковувалося волосного земству і мало свого старосту, перебувало в підпорядкуванні заводської адміністрації і було добре впорядковано: мало водопровід і електричне освітлення, спеціальне озеленення.
В 1894 році за проектом архітектора Бродницького був споруджений Свято-Миколаївський собор. Він був побудований на кошти робітників і службовців заводу на землі, відданої селянам безкоштовно. У соборі одночасно могло поміститися до 2000 чоловік. Споруда виконана з жовтої, так званого черкаської цегли. Було проведено парове опалення.
У 1902 році була зведена дзвіниця (архітектор Петрівецький.)
У 1897 році за проектом архітектора Хорманского був побудований католицький костел. Як і більшість будівель того часу побудований з жовтого цегли без облицювання. Він розташований на досить великій ділянці і був оточений сквериком. До 1917 року костел піддавався ремонту всього один раз.
В 1902году, і при цьому дах була покрита оцинкованим покрівельним залізом. А в 1903 році були розписані внутрішні стіни костелу. Костел може помістити до 500 чоловік.
Швидко виростало населення: на 1 січня 1913 року тут налічувалося 40407 мешканців, при цьому місцевих селян з них було тільки 7401, інші - вихідці з центральних районів Росії, Білорусі, Польщі.
З ростом населення в Кам`янському продовжували виникати і дрібні приватні підприємства: млини, хлібопекарні і невеликі майстерні. В селі з`явилися нові, не зовсім характерні для нього, будівлі, призначенням яких було задоволення соціальних, релігійних і культурних потреб жителів. У їх числі: 9 початкових шкіл, заводське училище і дві гімназії, заводська лікарня на 75 місць, народна аудиторія та інженерний клуб, православна Свято-Миколаївська церква та Римо-католицький костел, лютеранська кірха і дві синагоги, яхт-клуб і чотири кінотеатри.
На початку XX століття Кам`янське з його комерціонно-промисловими підприємствами, міського виду будинками і різноманітним, досить чисельним населенням, безперечно, носило яскраво виражений характер міського поселення. Тому в 1912 році за ініціативою Кам`янської сільської громади на ім`я Катеринославського губернатора було передано клопотання про надання селу статусу міста. І тільки 3 червня 1917 року, вже рішенням Тимчасового Уряду, с. Кам`янське було переведено в ранг міста і отримало назву "місто Каменської" - місто Кам`янське.
Центральна частина міста Дніпродзержинська. 1938 рік
Не обійшли Кам`янське й політичні бурі початку XX ст. В силу об`єктивних історичних причин в робітничому середовищі домінували партії соціал-демократичного спрямування, в т.ч. і більшовицька. Вони взяли активну участь ще в першій російській революції, коли в селі були створені депутатські збори робітників Дніпровського заводу та бойовий страйковий комітет на чолі з Ісааком Малаховичем Бесєдова (пізніше - першим червоним директором металургійного заводу). 28 грудня 1917 в Кам`янському була проголошена Радянська влада. Після черги різноманітних режимів вона остаточно утвердилась 1 січня 1920 року. Розпочався новий етап в історії робітничого міста, в першу чергу пов`язаний з відновленням Дніпровського металургійного заводу, який за сприяння голови ВРНГ Ф.Е.Дзержинського в квітні 1925 року був знятий з консервації і незабаром став працювати повним металургійним циклом. На прохання робітників заводу 5 вересня 1925 року підприємству було присвоєно ім`я Ф.Е.Дзержинського, а 1 лютого 1936 року Кам`янське рішенням Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету перейменовано в місто Дніпродзержинськ.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 жовтня 1945 року в м. Дніпродзержинську було утворено три міських райони: Дніпровський, Сталінський, Баглійський.
Становлення нового адміністративного устрою в Дніпродзержинську не було простим: 11 серпня 1948 поділ міста на райони скасовано, а 3 травня 1952 року - відновлено. Цей поділ з деякими територіальними перерозподілами існує і понині. Якщо 2 райони - Дніпровський та Баглійський з часу установи не перейменовувалися, то третій за цей час називався Сталінським, Заводським, Брежнєвським і знову став Заводським районом.
Площа Леніна. 1950-і роки.
У 1926 році в окреме підприємство - вагонобудівний завод ім.Газети "Правда" - виділилося вагоноремонтне відділення заводу. Після технічної реконструкції металургійного заводу, яку очолював головний інженер І. П. Бардін (згодом - віце-президент Академії наук СРСР), завод став нарощувати потужності і в 1940 році був визнаний кращим металургійним заводом Радянського Союзу.
Місто поступово почав перетворюватися на могутній промисловий центр: стали до ладу державна районна електростанція та коксохімічний завод ім. С.Орджонікідзе, цементний і азотнотукових заводи, котельно - зварювальний і цегельний, швейна фабрика та два хлібозаводи. Рос власне і саме місто: забудовувалися як старі райони, так з`являлися і нові, в т.ч. - Соцмісто; працювало 4 лікарні, 6 поліклінік, 6 загальноосвітніх шкіл, металургійний інститут ім. М.І.Арсенічева, Палац культури металургів (побудований за проектом відомого українського зодчого - академіка архітектури В.І.Заболотного), драматичний театр, музей, аероклуб, шість вихованців якого в роки Великої Вітчизняної війни стали Героями Радянського Союзу. У листопаді 1935 року прокладена перша трамвайна лінія. Місто розширювався територіально: в 1938 році до складу Дніпродзержинська були включені села Романкове та Тритузне.
Напередодні війни в Дніпродзержинську проживало 148 тис. жителів. Довгий час в місті жив, навчався і працював Л. І. Брежнєв, який з часом протягом 17 років очолював Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Важким випробуванням стала для міста Велика Вітчизняна війна. Близько 18 тис. дніпродзержинців воювали на її фронтах. Майже 11 тис. загинули на полі бою.
В роки німецької окупації, яка тривала 26 місяців, в місті діяло партійно - комсомольське підпілля, яке очолювали К.Ф.Ляудіс і Л.О.Лукьянова, про що розповідає М.Ктітарев у документальній повісті "Поєдинок" ;.
Вороги замучили і розстріляли 1069 дніпродзержинців. 2994 молодих людей було вивезено до Німеччини. Матеріальний збиток, заподіяний промисловості Дніпродзержинська, досягав 1 млрд. руб.
25 жовтня 1943 після кривавих боїв на Аульсько-Сошинівському плацдармі місто було звільнено Радянськими військами. 5 військових частин і з`єднань, які особливо відзначилися в боях за місто, отримали почесні звання "Дніпродзержинських".
Вже на 26 день після визволення міста була проведена перша плавка на Дніпровському металургійному заводі ім.Дзержинського. Повністю відновлення Дніпродзержинська було завершено в 1950 році.
Значний внесок в організацію відновлення міського господарства вніс В.В. Щєрбіцкій (1918-1990).
З 1945 року він працював на інженерно-технічних посадах коксохімічного заводу ім. С.Орджонікідзе і парторгом ЦК ВКП (б) на Дніпровському металургійному заводі ім. Ф.Е.Дзержинського.
З 1952 року по 1954 рік В.В.Щербицький очолював Дніпродзержинський міськком Компартії України. Пізніше тривалий час працював Першим секретарем ЦК Компартії України. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради УРСР по Баглійському виборчому округу.
У повоєнний час місто активно продовжує розвиватися. Промисловий комплекс Дніпродзержинська поповнився новими заводами: Баглійському коксохімічним, чавуноливарний, "Буддеталь"; введена в дію гідроелектростанція.
В 40-50 роках був сформований архітектурний ансамбль нинішнього центру міста: проспект і площа В.І.Леніна, вулиці Ф.Сировца, проспект ім. Леніна, Г.Романовой, І.Сачко і т.п. (Архітектори С.Г.Брусов, І.О.Брусовая). У 60-80 роках у Дніпродзержинську з`явилися нові житлові масиви: південно-західний, так звані - "Черемушки", Лівобережжя. Тоді ж побудували такі об`єкти соціально-культурного призначення, як музей історії міста (до 1 лютого 1985 року перебував у приміщенні Свято-Миколаївського собору), комплекс спортивних забудов СК "Прометей", музичне училище, універмаг, універсам, ряд шкіл та дошкільних дитячих установ, кінотеатр "Мир".
Більшість забудов житлово-цивільного призначення здійснено за проектами інституту "Дніпродзержинськцивільпроект", що працює в місті з 1946 року і визнаний гідним премії "Гран-прі-Америка-98" за високий професіоналізм і якість роботи. Ці об`єкти побудовані колективами будівельних трестів "Дзержінскстрой", "Дніпродзержинськміськбуд", "Дніпрохімбуд", Домобудівельного комбінату, Придніпровського управління будівництва ПХЗ та іншими.
Велику роль у забудові однієї з центральних магістралей міста - вулиці Ленінградської (нині проспект Аношкіна) - зіграв директор Придніпровського хімічного заводу М.П.Аношкін - Герой Соціалістичної Праці, почесний громадянин міста Дніпродзержинська.
У 1970 році Дніпродзержинськ нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1996 році місто вписав нову сторінку в політичну історію України. Вперше в країні за Конституцією незалежної України міським головою Дніпродзержинська було обрано В.Я. Швець. Одним з перших тут з`явився герб і прапор міста, в яких втілилося сьогодення і минуле: три схрещених козацьких піку, які символізують села Кам`янське, Романкове, Тритузне і фігура звільненого Прометея, який дарує людям вогонь - символ знань, роботи і впевненості в майбутньому.
Герб м. Дніпродзержинська.
Автори: Циганок Н.І., Штельмах С.М. Герб затверджений 25.12.1998 року: щит розсічений, у першому малиновому полі три схрещені золотих значка, у другому золотому полі зображення пам`ятника "Прометей", встановленого в Кам`янському в 1922 році. Три значка символізують три села: Романково, Кам`янське, Тритузне, з яких був утворений місто Кам`янське. "Прометей" символізує силу, міць, енергію, процвітання завдяки технічному прогресу; Прометей тримає в руці палаючий факел - символ освіти, "світоч знань" |
 Хоругва Дніпродзержинська являє собою квадратне полотнище, що складається з вертикальних малинової та жовтої смуг. Хоругва затверджена 12 грудня 1998 рішенням № 51-5/XXIII сесії Дніпродзержинської міської ради. |