Розквіт Київської Русі наприкінці X – першій половині XI ст. Запровадження християнства.
Найвищої могутності і розквіту Київська держава досягла за князювання Володимира Святославича (978—1015 рр.). Продовжуючи політику свого батька і спираючись на дружини і феодальну знать, Володимир зміцнював свою владу і розширював межі держави. Він остаточно підкорив собі непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів і приєднав до Київської Русі давньоруські червенські міста (Червен, Володимир, Белз та ін.) у верхів'ях Західного Бугу на Волині, оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де було збудовано м. Берестя (Брест), вів успішну боротьбу проти печенігів, захопив м. Корсунь (Херсонес), що перебувало в руках візантійських імператорів. До складу Давньоруської держави в X—XI ст. входили і закарпатські руські землі.
Отже, на кінець X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські і багато неслов'янських племен, її територія сягала від Ладоги до Таманського півострова і від Закарпаття до приволжських земель і Поволжя.
Для зміцнення молодої держави потрібний був новий світогляд з його єдиним джерелом ідеології, з проповіддю єдиної віри, єдиної релігії. Територія Київської Русі наприкінці X ст. складалася з багатьох земель, заселених східнослов'янськими і неслов'янськими племенами. У кожного з них були місцеві несформовані язичницькі культи, що відповідали попередній епосі первіснообщинного, родоплемінного ладу і не відповідали ідеї єдиної держави. А авторитет великого князя повинен був бути освячений єдиною вірою. Потрібно було подбати і про міжнародний авторитет нової держави. Спроба Володимира зміцнити ідеологічну базу своєї влади шляхом реформування старої язичницької (поганської) релігії не вдалася. Вона зжила себе і більше не відповідала рівневі розвитку Київської Русі. В той же час сусідні держави ввели в себе християнство або інші конфесії (іслам, іудаїзм). Поступово Володимир дійшов думки, що необхідно і на Русі ввести одну з цих релігій. Вибір впав на християнство в його східному варіанті — православ'ї, що було державною релігією у Візантії — в ті часи найсильнішої сусідки Русі, з розвиненими формами культури, стрункою церковною організацією та ієрархією, могутнім апаратом і пишними формами богослужіння.
Православ'я, що у Візантії давно потрапило під жорсткий контроль світської влади, особливо активно проповідувало тезу, що будь-яка влада від бога, що імператор — помазаник божий. Це і було те, що шукав Володимир. За його вибором простежувалися чіткі практичні інтереси — політичні, культурні та економічні чинники. Запровадження християнства Володимиром полегшувалося тим, що воно вже давно пустило глибоке коріння на Русі. Серед дружинників Олега і Ігоря, як це свідчать їх угоди з Візантією, були християни. У Києві існувала міцна християнська громада. Ольга була християнкою. Є припущення, що і Аскольд був охрещеним, оскільки на його могилі була збудована церква. Християнські місіонери, починаючи від Андрія Первозваного, активно проповідували слово Боже на теренах Київської Русі. Ці обставини теж впливали на вибір Володимира. Володимир хрестився у Корсуні (Крим) і ввів християнство як загальнодержавну релігію за православним (візантійським) обрядом в 988 — 989 рр.
Що для Володимира християнство мало політичне значення, видно з того, що він з'єднав цю подію з одруженням із сестрою візантійських імператорів Анною. Візантійський двір дуже неохоче давав згоду на шлюби членів імператорської династії з «варварськими» правителями, оскільки, за уявленнями того часу, це був нерівний шлюб. Побравшись з Анною, Володимир помітно підніс авторитет Київської Русі серед своїх сусідів — Польщі, Чехії, інших європейських держав. Християнізація широко відкрила для Русі двері до давньої візантійської (грецької) культури в усіх ділянках життя: у сфері понять про державні і суспільні відносини, у ділянці права, в шкільній освіті, у будівництві, маляреві, книжній справі, словесності тощо. Християнство помітно вплинуло на мораль ранньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква активно і настійливо добивалася пом'якшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, багатоженство тощо. Разом з тим монастирі виступали як великі феодали і церква освячувала існуючий суспільно-політичний лад на Русі.
Після смерті Володимира в 1015 р. протягом чотирьох років тривали міжусобиці між його синами, поки нарешті в 1019 р. не утвердився на київському великокнязівському столі Ярослав, прозваний Мудрим, Літописець говорить, що хоч Ярослав був кривий, але хоробрий на раті і доброго розуму.
Язичницька віра у слов'ян.
|
