| Головна » Статті » Мої статті |
Кожне явище суспільного життя має свою передісторію. Товариство Червоного Хреста в нашій країні існує більше ста років. Проте історія його має багатовікове минуле. Упродовж минулих століть збройні сутички між державами зводили в могили мільйони життів, а надто обмежена кількість медиків не в змозі була надати потерпілим навіть найнеобхіднішої допомоги. До того ж бракувало медикаментів, перев’язувальних засобів, не було пристосованих госпіталів і санітарного транспорту. Боротьба за нові ринки збуту промислових товарів та колонії змушувала пануючі класи підтримувати ідеї про неминучість війн, як звичайного явища. Тому в кінці XIX ст. виникла потреба в незалежній міжнародній організації з допомоги військовослужбовцям і мирному населенню під час війни.
У червні 1859 р. в Північній Італії біля селища Сольферіно відбулася битва французьких та італійських військ проти австрійської армії. Швейцарський банкір Анрі Дюнан став свідком цієї битви. Під враженням страшної картини загибелі багатьох тисяч поранених воїнів, яким не надавали ні якої медичної допомоги, він за власні кошти організував загін добровольців. Пізніше Анрі Дюнан вирішив створити товариство для допомоги пораненим та хворим воїнам. Свою ідею він обґрунтував у книзі «Спогади про Сольферіно», де пропонував недостачу лікарів військових санітарних служб держав поповнювати добровольцями, які проходили спеціальну підготовку ще в мирний час і яким під час війни надавався нейтральний статус на полі бою. У 1863 р. в Женеві діяло благодійне товариство під керівництвом адвоката Густава Муанье: «Громадський комітет допомоги пораненим». У жовтні 1863 р. з членів цього комітету та відомих швейцарських діячів було створено «Комітет п’яти», який складався з Анрі Дюнана, Гюстава Муаньє, генерала Гійом-Анрі Дюфора, лікарів Луї Аппиа та Теодора Монуара. «Комітет п’яти» очолював командуючий швейцарською армією генерал Гійом-Анрі Дюфор. Комітет почав підготовку міжнародної конференції з питань надання допомоги пораненим під час війни.
У жовтні 1863 р. в Женеві зустрілися 26 представників благодійних товариств з 16-ти країн світу. На зустрічі вони домовилися про створення товариств допомоги хворим і пораненим у військовий час. У серпні 1864 р. відбулася конференція благодійних товариств і дипломатів різних європейських держав. За результатами конференції 22 серпня 1864 р. було підписано Женевську конвенцію, яка з доповненнями діє і сьогодні.
Женевська конвенція передбачала недоторканість військово-санітарних установ та їх персоналу під час військових дій та надання останніми допомоги пораненим і хворим не тільки своєї армії, але й ворожої, якщо бійці потраплять у полон або тимчасово будуть знаходитися на території, яка захоплена ворогом (супротивником).
Після підписання конвенції, у ряді країн виникають товариства Червоного Хреста, а Женевський комітет перейняв на себе функції Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Своїм місцезнаходженням Комітет обрав Женеву, в якій він знаходиться і сьогодні. Незважаючи на те, що Комітет отримав назву Міжнародного, представники інших країн до нього не входили. Під час ротації керівного складу Женевського комітету використовується принцип заміщення вибулого члена на іншого виключно з громадян Швейцарії. Такий однобічний підхід до комплектування складу Міжнародного комітету зумовлений нейтральним статусом Швейцарської конфедерації з 1815 року. Принцип забороняє Швейцарії брати участь у будь-яких військових конфліктах та війнах. Тому як незацікавлена країна Швейцарія виступає незаангажованим організатором діяльності Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Історія Українського Червоного Хреста безпосередньо пов’язана з історією Російського імперського Червоного Хреста кінця ХІХ – початку ХХ ст. та Російського товариства Червоного Хреста в період становлення більшовицької влади в країні. Перший офіційний документ про заснування організації Червоного Хреста в Росії датований 15 травня 1867 р. Російське товариство Червоного Хреста (РТЧХ) отримало цю назву пізніше – в 1879 р. До цього товариство Червоного Хреста називалося «Спілкою опіки хворих і поранених вояків». З моменту створення у 1867 р. РТЧХ основним своїм завданням визначало сприяння, під час війни, військовій адміністрації по догляду за пораненими і хворими воїнами та допомога їм, по мірі можливості, ліками та надання їм іншої необхідної допомоги. Пізніше до статуту РТЧХ було додано функцію сприяння військовополоненим, як росіянам так і іноземцям у російському полоні. До 1893 року товариство залишалось виключно мілітарною благодійною організацією, яка надавала допомогу лише військовослужбовцям. У 1893 році до статуту товариства було внесено пункт про допомогу мирному населенню як у військовий час, так і від стихійних лих. В Україні перша місцева червонохрестна управа була створена 25 листопада 1867 року у Таврійській губернії за сприяння відомого громадського діяча Г.В. Жуковського. Осередки товариства дотримували матеріальну та фінансову допомогу від заможних промисловців, купців, громадських та релігійних діячів. Вони не тільки фінансували діяльність товариства, але і суттєво впливали на прийняття рішень керівними органами Червоного Хреста. В Києві місцева управа створюється за ініціативи дружини київського генерал-губернатора Л.І. Безак. До Місцевого дамського комітету (офіційна назва управи) увійшли дружини та дочки заможних киян. Основним завданням комітету було створення за кошти благодійників матеріального резерву на випадок війни. Одночасно товариство допомагало і Київському військовому шпиталю при Кирилівській лікарні. Щорічно з комітетського бюджету виділялось на лікування і утримання хворих 700 крб. Крім того з 1873 р. за кошти товариства утримувались 10 сестер милосердя, що працювали при шпиталі.На початку 1920-х, проводячи політику створення нового державного об’єднання на території бувшої Російської імперії, партійне керівництво здійснювало структурні перетворення і в організації товариств Червоного Хреста. Компартійні органи бажали створити об’єднане товариство, яке мало інтегрувати до свого складу червонохресні організації Білорусії та України. 1922 році розпочались перемовини між керівництвом товариств Червоного Хреста Української СРР, Російської ФСРР та Білоруської СРР щодо об’єднання національних червонохрестних організацій в єдине товариство. За результатами перемовин 20 травня 1923 р. на зустрічі повноважних представників національних товариств було прийнято декларацію «Про необхідність створення Союзу товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця СРСР». До складу нової організації мали увійти товариства Вірменії, Азербайджану, Білорусії, Грузії, Російської Федерації та України. 12 вересня 1925 р. РНК СРСР затвердила Положення про Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР . Згідно з положенням кожна союзна республіка створювала або зберігала республіканське товариство Червоного Хреста, а нова організація мала представляти інтереси Союзу товариств у стосунках з урядом Радянського Союзу та здійснювати спільну діяльність за кордоном. Декларуючи відносну самостійність в діяльності республіканських червонохрестних організацій, союзне керівництво одразу запровадило політику повного контролю за національними товариствами. Для цього створювався єдиний союзний керівний орган Виконавчий комітет на чолі з Президією, що здійснював загальне керівництво і встановлював жорстку централізацію системи управління Союзним товариством. Положення передбачало, що розпорядження Виконавчого комітету – керівного органу СТЧХ і ЧП – були обов’язковими для виконання всіма учасниками червонохресного руху. Цей принцип керівництва згодом увійшов до статуту товариства за 1932 рік. Того ж року відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд товариства, на якому було обрано перший Центральний комітет товариства і затверджено необхідні документи про входження УТЧХ до Всесоюзної Спілки. На Першому Всесоюзному з’їзді Червоного Хреста 1932 р. було прийнято новий статут товариства, який вступив в силу в 1934 р. Статут ліквідовував останні ознаки автономії республіканських організацій, зокрема мати власні закордонні представництва, та перетворював Спілку на громіздку організацію з чіткою ієрархією управлінських структур. Керівними органами Союзного Червоного Хреста статут визначав Всесоюзний з’їзд представників республіканських товариств, в період між з’їздами керівництво здійснював Виконавчий комітет товариства і його Президія. Керівні органи товариства мали переобиратись кожні два роки Всесоюзним з’їздом представників червонохресних товариств, однак наступний Всесоюзний з’їзд Червоного Хреста відбувся лише в 1948 році. | |
| Переглядів: 654 | | |
| Всього коментарів: 0 | |