Сайт вчителя історії Оксани Грибан 

Як потрапили до князя Володимира посланці Папи, про християнство родичів Володимира та яких ідолів повалив князь після свого навернення у короткій історичній довідці.

Яким язичницьким богам поклонялись жителі Київської Русі до події хрещення Володимиром?

Язичницький культ стародавніх слов'ян не уявляв по суті нічого суворо регламентованого. Поклонялися стихіям видимої природи, насамперед: Даждь-богу (божество сонця, податель світла, тепла, вогню і всіляких благ; саме світило називали Хорсом) і Велесу (Волосині) – скотиному  богу (покровитель стад). Іншим важливим божеством був Перун – бог грози, грому і смертоносної блискавки, запозичений з балтійського культу (литовський Перкунас). Вітер олицетворявся Стри-богом. Небо, в якому перебував Даждь-бог, звалося Сварогом і вважалося батьком сонця; чому Даждь-богу і було присвоєно титул по-батькові Сварожича. Шанувалося також божество землі – Мати-земля сира, певне жіноче божество – Мокош, а також подавці сімейних благ – Ріді Рожаниця.

Проте образи богів не отримали у слов'ян тієї ясності і визначеності як, наприклад, у грецькій міфології. Не було ні храмів, ні особливого стану жерців, ні будь-яких культових споруд. Подекуди на відкритих місцях ставилися вульгарні зображення божеств – дерев'яні кумири і кам'яні баби. Їм приносилися жертви, іноді навіть людські, цим і обмежувалася культова сторона ідолопоклонства.

Помилково було б вважати, що Хрещення Русі «принесло» християнство на Русь.

Перш за все, слід згадати, що багато років на Київському престолі правила княгиня-християнка – свята Ольга (945-969); якщо сумніватися ще в християнстві князя Аскольда (...- 882).

У будь-якому разі, нам відомо, що Ярополк (внук Ольги), будучи правителем політично «нехрещеної» держави, вельми оберігав християн: християном даде волю велику, можна прочитати в Йоакимівському літописі. Таким чином, є всі підстави вважати, що в 80-і роки X століття в Києві вже не тільки багато варягів і бояр, але і частково прості городяни, не кажучи вже про купців, хрестилися і були християнами. Але більшість жителів, як давньої столиці, так і інших великих міст, які безперечно, були язичниками, досить мирно уживаються з християнською меншістю. Найбільш консервативним було населення сіл; культивування язичницьких вірувань тут зберігалося ще багато століть.

За правління Ярополка (972-978) у Києві побували представники Папи Римського

У 973 році руські посли направлені з багатими дарами в резиденцію Німецького імператора Оттона I. Мета посольства нам не відома, але найімовірніше імператор Священної Римської імперії (як це офіційно називалося) виступав певним посередником у переговорах Русі з Римом. Без протекції цієї найважливішої персони центральної Європи безпосередні контакти між «варварами» і «римлянами» навіть з питань місіонерства в той час були навряд чи здійсненні. Як наслідок, у 979 році до Києва прибуває посольство від Папи Бенедикта VII. Це були перші прямі зносини Русі з Римом. Але вони не принесли ніяких результатів, бо роком раніше в Києві відбувся переворот, який на деякий час заморозив християнську політику Київських князів. А саме тому, що використовуючи зраду воєводи Блуда, Володимир, убивши Ярополка, зумів запанувати в Києві.

Відразу після перевороту Володимир оголосив себе ревним язичником, що забезпечило йому підтримку язичницької частини киян, ймовірно, незадоволеною прохристиянською політикою Ярополка. Тимчасове торжество язичництва на Русі навряд чи було лише політичною грою Володимира на релігійних антипатіях з метою чинити тиск на «Ольгинсько-Ярополкову» християнську верхівку. Справа в тому, що під час втечі до Скандинавії Володимир встиг не тільки змужніти віком і одружитися з донькою варязького конунга (князя), але і зовсім відвикнути (хоча і не забути) від християнських начал, придбаних в оточенні своєї бабки княгині Ольги, понабравшись у норманів їхньої моралі та звичаїв, вирощених культом війни та піратської наживи.

Керівники країн-сусідів Київської Русі незадовго до Володимира також приймали християнство

Історики часто розглядають навернення Володимира у формально-історичному контексті – як  поступальний процес християнізації інших центрально-європейських правителів. Дійсно, в 960-му Хрещення прийняв польський князь Мешко І, в 974 – датський  король Гарольд Блотанд, в 976 – норвезький  конунг (з 995 року король) Олаф Трюгвассон, в 985 – угорський  герцог Гёза. Всі ці правителі були безпосередніми сусідами Русі, в певний час, як союзниками, так і ворогами.

Однак і це в достатній мірі не розкриває причин Хрещення нашого просвітителя, оскільки не враховує фактор конфесійної альтернативи Володимира, адже окрім сусідів на заході були такі ж сусіди і союзники на причорноморському півдні і степовому сході. Головний напрямок союзницьких зв'язків було направлено саме до степових сусідів Русі язичників-половців, а головним торговельним конкурентом були волзькі булгари – з 922 року магометани (не кажучи вже про іудеїв-хазарів, розбитих батьком Володимира Святославом). Таким чином, сфера культурних контактів київського князя була куди більш різноманітною, що дозволяє розглядати версію його Хрещення за принципом «наслідування» як малопереконливу.

Про зустріч Володимира з посланцями Папи

Як уже згадувалося, в 979-му до князя Ярополка було направлено у відповідь на його звернення посольство від Папи, зрозуміло, з пропозицією Хрещення Русі, але застало воно на престолі вже не Ярополка, а Володимира. Можливо, що саме тоді прозвучала відповідь Володимира латинським місіонерам, зображена літописом: идите назад, ибо отцы наши сего не принимали (Повість минулих літ). Цей риторичний пасаж літопису, як не дивно,  також має свій історичний сенс. Як відомо, в 962 році зазнала поразки відправлена ​​на Русь місія латинського єпископа Адальберта внаслідок відмови княгині Ольги прийняти духовне підданство Папи Римського. Слова «батьки наші», сказані Володимиром, в даному випадку не суперечать тому, що йдеться, швидше за все, про бабцю князя Володимира Ольгу, бо в давньоруській мові батьками називалися батьки взагалі (напр .: Богоотці Йоаким та Анна).

Історики сперечаються як і в якому саме місті був хрещений князь Володимир

Про те, як саме хрестився Володимир і як він хрестив свій народ, існувало багато переказів, але найбільш імовірно, що Володимир, по суті, хрестився якщо не таємно, то без особливої ​​помпи, як представляли це наші літописи через століття. Принаймні, сам літописець вже на початку XII століття не міг привести достовірних відомостей про те, де саме відбулося ця пам'ятна подія: глаголют, яко крестился есть в Киеве, инии же реша: в Василеве, друзии же инако скажут (Повість минулих літ). Найбільш популярний, хоча і не настільки надійний переказ називає цим місцем хрещення Володимира місто Херсонес у Криму (в околицях нинішнього Севастополя). Крім того, Володимир міг прийняти Хрещення у своїй княжій резиденції у Василеві (суч. місто Васильків Київської області), як вважає, наприклад, відомий дореволюційний історик Є.Є. Голубинський. Така версія небезпідставна, оскільки своєю назвою це містечко завдячує саме події святого Хрещення Володимира, в якому він був названий Василем.

Справа в тому, що левову частку інформації про Хрещення Русі нам доводиться черпати в найдавніших літописів, які дійшли до нас – Повісті минулих літ, яка, по-перше, складалася майже через 120 років після зазначеної події, по-друге, містить безліч суперечливих даних. Однак, все ж не настільки суперечливих, щоб не спробувати відновити справжні обставини хоча б у загальних рисах.