У кожному класі є учні – так звані «тихі мишки». Вони нікому не заважають, не розмовляють, ні до кого не звертаються і т. п. На перший погляд, такі діти – «ідеальні учні», вони не створюють жодних турбот у вихованні та догляді за ними, їхні батьки не чують від учителів ані скарг, ані нарікань. Але чи справді пасивний учень – це благо для школи?
Надмірна сором'язливість, несміливість і соціальна пасивність школяра – це сигнал, який указує на те, що дитина вимагає до себе особливої уваги, і перш за все батьків.
Причиною несміливості й сором'язливості є такі чинники:
- Пригнічення емоцій – переважання процесів гальмування над процесами збудження. З часом такий стан може викликати порушення процесів адаптації, що призводить до появи конформних станів (стану підпорядкування себе думці й очікуванням оточення), що, у свою чергу, може призвести до зниження самооцінки.
- Занижена самооцінка – учень з відсутністю віри у власні можливості в певних ситуаціях відчуває труднощі при виявленні ініціативи, висловлюванні своєї думки та відстоюванні її, якщо це необхідно. Він дисциплінований, старанний, нікому не нав'язується й нікого не піддає негативу, уникає конфліктів.
- Ізоляція або підпорядкування – оскільки дитина має низьку самооцінку, вона вважає, що її ніхто не любить, отже, намагається уникати соціальних контактів. Перерви між уроками проводить на самоті. Часто в неї немає друзів. У багатьох подібних випадках можна спостерігати також процес підпорядкування – такий учень вибирає собі товариша, який має сильні особистісні якості, тобто лідера, й дозволяє йому скеровувати свої дії та вчинки.
- Багате внутрішнє життя – сором'язливий, несміливий, замкнений у собі учень часто є «мрійником», який багато розмірковує, аналізує свої переживання, веде щоденник. Вільний час він проводить за читанням книг або за комп'ютером. Утеча у «країну власних фантазій» дозволяє йому забути про свої проблеми, зокрема про відсутність друзів.
Функціонування таких дітей у шкільному середовищі ускладнене хоча б унаслідок такого явища, як зниження готовності пам'яті, яке призводить до того, що учень під час відповіді відчуває так звані «порожнечі в голові», хоча при цьому дуже добре підготовлений. Надмірна напруга паралізує його й відбувається зниження готовності пам'яті витягти й відтворити потрібну інформацію. Є способи, які дозволяють допомогти дітям і підліткам упоратися з цією проблемою. Наприклад, постарайтеся зробити ось що:
- уважно й активно слухайте таких дітей;
- «дослухайтесь» до їх прихованих емоцій;
- зчитуйте їх невербальні повідомлення;
- спостерігайте за поставою тіла, жестикуляцією, пантомімою й виразом обличчя;
- кажіть про свої почуття, розкривайтесь;
- під час розмови поважайте короткі моменти тиші;
- використовуйте принцип дзеркала, відображайте (віддзеркалюйте) почуття;
- заохочуйте, підбадьорюйте, підтримуйте дітей за допомогою таких невигадливих мовних зворотів, як «хм...», «так...», «ну і?..»;
- не поспішайте, чекайте зворотного зв'язку з дитиною;
- не обіцяйте, що безумовно допоможете, але надавайте всі шанси.
Уважно слухайте вашу дитину із проблемами несміливості й сором'язливості. Особливо важливим є те, що вона каже після слова «але». Звертайте увагу на її формулювання. Наприклад, можна сказати «Це безнадійно, але життя прекрасне!» або «Життя прекрасне, але це безнадійно!». Вирази схожі, але контекст зовсім інший. Прислухавшись до її слів, ви краще зрозумієте її стан, отже, зможете допомогти.
|
